Замкнене коло деокупації: чому зруйновані школи Миколаївщини залишаються в руїнах

Відсутність освітніх закладів блокує повернення сімей у деокуповані села Миколаївської області. Через брак учнів влада не поспішає відновлювати зруйновані будівлі.

Паралельно з цим навіть у самому Миколаєві ліцей №48 уже чотири роки чекає хоча б на проєкт відбудови після ворожих обстрілів. Благодійники профінансували лише частину документації, а через брак грошей процес зупинився, тож мерія сподівається на допомогу міжнародних донорів.

Схожа криза зафіксована у селі Луч, де місцева школа та дитячий садок розбиті обстрілами. Вони не працюють.

— Школа в дуже поганому стані. Там був прямий приліт, частини даху немає. Садочок теж сильно пошкоджений. Дах відремонтували, але саму будівлю ще треба відновлювати, — розповідає директорка місцевого будинку культури Світлана Гінжул.

Зараз тутешніх школярів доводиться возити автобусом до сусіднього Шевченкового. Дошкільнята ж змушені сидіти вдома.

— Автобус возить дітей до школи. Садочка немає, поки що діти залишаються вдома. Думаю, якщо відремонтують садочок у Шевченковому, то, можливо, і їх возитимуть туди, — зазначає Світлана Гінжул.

Непроста ситуація склалася і в Киселівці. Тут нараховують близько 50 дітей шкільного віку, які зараз здобувають освіту виключно дистанційно.

Юридично цей навчальний заклад існує, там досі працюють педагоги та директор. Проте будівля без вікон та з понівеченою покрівлею після влучання російської ракети стоїть пусткою.

— У планах, звичайно, є відновити школу, але для цього недостатньо населення. І виходить замкнене коло: якби була школа, люди, можливо, активніше поверталися б, — пояснює староста села Іван Волько.

У селі Партизанське від колишньої двоповерхової школи, де колись навчалися 90 учнів, лишився тільки фундамент. Будівлю повністю демонтували після ракетного удару.

— У першу чергу нам потрібна школа. Наші діти займали призові місця на олімпіадах, їздили на змагання, вступали до вишів. Це було життя села, — згадує староста Раїса Шульга.

Зараз у Партизанському мешкають 35 дітей. Усі вони вчаться онлайн.

— Це неперспективно, мало людей. Але я дуже хочу, хоча б початкову, — ділиться планами Раїса Шульга.

Села тримаються. Жителі чекають на зміни.